«Учора поїхав в Манявский скит. Кажуть, там похований Іван Виговський,- скидає з плеча потерту шкіряну сумку 44-річний тернополянин Олег Романів. – Розпитував монахів, але їх історія не цікавить. От, узяв на пам’ять камінь.» Олег виймає з сумки великий кругляк і кладе на стіл. Сидимо в центрі Тернополя в «Будинку кави». Сім років Романів живе в Англії, працює на будівництві. У Тернополі був колись телефоністом на поштампті. Спробував нелегально виїхати за кордон, але прикордонники затримали й депортували його назад до України. Олег Романів – музикант. Брав участь у двох фестивалях «Червона Рута». Заробляв грою на весіллях та в тернопільському «Дорожньому» ресторані. Знайомий порадив йому за шенгеньскою візою дістатися Бельгії, а звідти перебратися до Англії.
- Я мови не знав, грошей не мав, – нервово барабанить пальцями по столу, аж ложка дзвенить на тарілці. За нами біля вікна працюють за ноутбуком двоє бізнесменів. Про щось сперечаються.
- Водій-афганець сховав мене під тент вантажівки, що везла до Англії шоколад та пиво, – веде далі Олег. – Дорога обійшлася мені в тисячу фунтів. Їхали години три. Потім я зліз із машини, та подався до Лондона.
Каже, простягнув свій гаманець незнайомій літній пані, бо не знав мови. Вона дістала звідти 10-доларову купюру й купила Олегові квиток. У Лондоні друг Віктор допоміг влаштуватися на будівництво.
- Два роки я зводив офіси, будинки. Заробляв 200 фунтів на тиждень. Економив: брав з собою бутерброди. Третину заробленого віддавав за житло. За рік мене перевели на легші роботи – шпаклювати, фарбувати. Тепер отримую 350-400 фунтів.
Англійської чоловік не знав, бо у школі вивчав німецьку. З першої зарплати купив словник.
- Телевізор і радіо досі не дивлюся, бо половину слів не розумію, – зізнається він. – Подружився з Володимиром Олейком, колишнім редактором журналу «Дзвін». Він у Лондоні навчає дипломатів, які збираються в Україну, мови. 2001- го створив за кордоном гурт «Земляки». Виступає разом із Олегом Житинським з Івано-Франківська. Каже у них схожі долі.
- Наших батьків після війни вислали в Казахстан, – пояснює. – Житинський народився в Казахстані. Мій 54-річний брат Михайло – теж. Він зараз живе в Тернополі, працю масажистом у міській лікарні №3.
У вихідні музиканти концертують Англією. Виступають перед українцями. Часто бувають в українському селі Тарасівка, що розташоване на околиці Лондона.
- Гонорарів великих не просимо. Скільки громада може зібрати, – ділиться він.
- По вечорах граємо в українському ресторані «Альбіна». Його в Лондоні відкрило подружжя з Полтави.
Із дружиною – 34-річною Даркою – Олег познайомився в українському клубі в Лондоні. Дарка – англійка українського походження. ЇЇ батьки оселились тут після Другої світової війни. Мешкають у власному будинку в центрі міста, мають магазин. Жінка здобула освіту, працює в бібліотеці. У Бетфорді, за 120 км від Лондона, купила в кредит котедж.
Улітку 2002-го пара побралася. Для цього Олег нелегально виїхав з Англії. Дістався Тернополя, куди незабаром приїхала Дарка. Молодята розписалися і, не повінчавшись, повернулись до Лондона, бо треба було йти на роботу. За два роки в них народився син Юліан.
У півроку хлопчика привезли до Тернополя, охрестили тут у кафедральному соборі. Хрещеною Юліана стала співачка Ірина Музика, а хрещеним – бізнесмен Анатолій Парнас.
- В Англії малого не віддаємо в садок. Хочемо, щоб вивчив українську, а вже в школі вчитиме англійську. Він живе з бабою і дідом у Лондоні – каже батько.
За кордоном Олег Романів почав писати вірші. До України приїхав на львівський книжковий форум
1963, 17 березня – Олег Романів народився у с. Правотолоки Зборівського району на Тернопільщині.
1989 – з гуртом «Ліки від розпачу» виступив на фестивалі «Червона Рута» у Чернівцях.
1991 – із гуртом «Світозари» виступив на «Червоній Руті» в Запоріжжі.
1999 – нелегально поїхав на заробітки до Англії
2002 – у Тернополі одружився з Даркою
2004 – у Лондоні народився їх син Юліан
2007 – записує альбом пісень «Дорога»
Батько Михайло Романів помер 20 років тому. 80-річна мати Ольга живе під Тернополем у селі Великі Гаї.
